Родинний bikepacking: початок

Intro

Відколи почав подорожувати Європою, не перестаю дивуватися тому, скільки компаній та родин можна зустріти на велодоріжках. На відміну від Батьківщини, де це спорт типу для екстремалів та упоротих ентузіастів, тут це більше сімейний відпочинок. Великі і не дуже компанії. Молоді пари у романтичних стосунках, для яких це чудова нагода пережити разом досвід подорожі по країні. Пари с дітьми, які їдуть з дорослими або на власних дитячих велах, або просто у дитячих причепах. Компанії, де подорожують і отримають задоволення декілька поколінь одночасно – бабусі-дідусі, їх доросли діти, їх онуки-онучки різного віку, від тінейджерського до зовсім малого…

У певному сенсі, в мене вже був досвід сімейної подорожі – з Ульму до Братислави у компанії з Олексієм. Мушу зазначити, що то була взагалі одна з найкращих моїх поїздок.

Цього разу мені пощастило зробити байкпакерський виїзд з Андрієм-молодшим. І це також виявилось надзвичайно чудовою пригодою.

Отже, знайомтесь: Андрій, 12 років. Цього року освоїв вел – так, трохи запізно, але краще пізно, ніж ніколи. В процесі навчання пройдено всі належні етапи, а саме:

• нащо воно взагалі потрібно? Самокат чудова і набагато безпечніша річ
• так, я спробую, але недовго, а потім зразу повернусь до XBox
• так, я спробую ще раз, але цього разу мені потрібний повний захист.
• так, я спробую ще раз, але мені треба трохи прийти в себе після зіткнення лоб-в-лоб з цією клятою велосипедисткою.
• так, це загалом непогано, особливо коли можна заїхати на перепочинок у буфет на смажену картоплю і кофолу. І ковбаски. І кетчуп додайте.
• так, 30 км можна проїхати за один раз – це можливо
• і повний захист можна не носити, достатньо стандартного шолома-рукавичок
• і 50 км за один раз також можна проїхати, чому б ні
• так, це дійсно чудово, а коли вже поїдемо на декілька днів?..

Коли дійшли до останньої стадії, встало питання куди, власне, можна поїхати – з наметом, сумками, на декілька днів, але бажано все ж таки без зайвого фанатизму.

Планування

Звісно, незважаючи на свій вражаючий прогрес, Андрій не міг потягнути щось типу Ульм-Братислава або Словаччина з Півночі на Південь. Отже, я планував маршрут, виходячи з наступних умов:

• 30-40 км в день
• не більше двох днів у сідлі поспіль, на третій – обов’язковий відпочинок
• ночівлі в кемпінгах – теплий душ, зручні санвузли, вай-фай та інші досягнення 21го сторіччя
• їжа – вдень в велобуфетах та кафе по дорозі, але в кемпінгу – готувати на пальнику. Бо який це взагалі байкпакінг без вечері, зробленою на пальнику?..
• не дуже далеко від рідного села, щоб не треба було витрачати багато часу на трансфер до старту або з фінішу
• безпечні і зручні велодоріжки, відокремлені від загальних автошляхів
• важливо – мати про всяк випадок можливість в разі потреби у будь який момент перервати поїздку і швидко повернутись додому.

І поруч з нашим селом таке місце є – Neusiedersee!..

Ідеальна інфраструктура. Добре розвинута мережа велодоріжок – при чому без великих підйомів або карколомних спусків. Безліч буфетів і місць для відпочинку. Достатня кількість кемпінгів – здається, тільки в самому Бургенланді їх більше, ніж у Словаччині загалом. І, що важливо – є можливість швидко дістатись додому електричками OBB.

Тож я запланував подорож навколо озера – не за один раз, звісно, а на декілька днів. Старт-фініш планувались у Парндорфі. До нього всього 30 хвилин електричкою. Це дозволяло уникнути зайвих (і трошки нудних) кілометрів з Братислави до озера, і вийти на бажаний денний пробіг 30-35 км. На свій вел змонтував комплект Topeak – а на вел Андрія встановив backpack з Декатлону, в який як раз помістився наш намет. Все має бути по-справжньому!

Отже, поїхали.

Як сталося насправді

День перший

Bratislava-Petrazalka – Parndorf Ort

Ми мали стартувати з вокзалу Братислава-Петражалка. Звісно, цей вокзал виглядає значно краще і привабливіше за головний вокзал Братислави – але тільки тому, що у конкурсі найбільш жахливих та ганебних явищ у Словаччині Hlavna Stanica Bratislava впевнено займає друге місце. Перше – ділять між собою Важська та Штефанікова цикломагістралі.

Але Петражалка і тут складає серйозну конкуренцію головному вокзалу країни. Наприклад, на вокзалі є ліфти – в теорії, дуже зручно піднятись з підземного переходу, який веде на вокзал з боку міста, разом з навантаженим велом, прямо до платформи з потягом. На практиці – піднятись можна, але по-перше, тільки до будівлі вокзалу, на платформах їх нема. А по-друге – власне, вело в ліфт не влазить.

Колись читав, що добре спроектований ліфт має дозволяти занести в себе труну на плечах супроводжуючих тіло небіжчика в останню подорож. У випадку Петражалки – труну навіть на попа не можна поставити. Я так розумію, це має пропагувати концепцію кремації як альтернативу більш традиційним ритуалам. Але чому для такого вдалого промо обраний вокзал Петражалки, де люди зазвичай подорожують у великій компанії валіз, сумок та (так, так!) велов – мені особисто не зрозуміло.

Коротше кажучи, Андрій ще якось в ліфт утоптався, бо в нього підлітковий вел, значно коротший за “нормальний” – а я побіг з своїм навантаженим байком у руках по сходах, і ще довго не міг зрозуміти, куди власне Андрій подівся, бо він переплутав кнопки і поїхав не той поверх.

Чудовий початок подорожі.

Але, все ж таки, ми друг друга знайшли, потім разом знайшли потяг, і нарешті поїхали до місця старту.

Parndof Ort – Podersdorf am See

Само селище Podersdorf розташовано на пагорбі – одному з тих, що обрамляють озеро. Прямо від станції починається чудова доріжка аж до містечка Neusiedl am See. Шлях іде трохи під ухил, вітер був попутний – тож до самого озера можна було взагалі не крутити педалі.

Від Neusiedl am See до невеликого селища Weiden am See проскочили миттєво. Далі починається чудова і дуже мальовнича гравійка аж до самого Podersdorf am See. Єдине, на що слід звертати увагу – крім того, що вона дуже популярна, вона ще дуже вузька. Часом я почував ся як на автошляхах України часів Кирпи – коли довго плетешся десь у кінці колони і чекаєш слушної хвилини, щоб когось обігнати. Як варіант – можна зробити зупинку біля оглядової башти, роздивитись озеро на обрії і зачекати, коли трафік трохи спаде.

Але як би там не було, доїхали до Podersdorf і зробили обов’язкове селфі, після чого поїхали до кемпінгу.

Сам кемпінг Strandcamping Podersdorf am See – безперечно, тягне на повноцінні п’ять зірок. Бутік-галявина. Зупинка-ексклюзів. Лакшері-кемп.

Великі галявини під намети. Чисті санвузли, зручні душові. Чудовий магазин з продуктами прямо біля рецепції. Вихід на берег озера, де облаштовані місця для відпочинку. Ночівля коштувала 26 Євро на двох – але, вважаю, коштувало кожного цента. Крім того, ми отримали дві картки Burgenland Card – по одній на кожного – а вона дає знижки на пороми, деякі кафе, екскурсії і так далі.

Сам берег надзвичайно мальовничий – ми не втримались і влаштували там фотосесію. До того ж, прямо на території кемпінгу є прокат човнів та падлбордів, школа кайтсерфінгу… Коротше кажучи – я знаю, де я проведу відпустку наступним літом.

Після фотосесії ми влаштували вечерю прямо на берегу озера, а потім забрались у намет грати в шахи.

Романтика.

День другий

Podersdorf am See – Illmitz

Зранку я проінспектував магазин при кемпінгу і виявив, що там є свіжа здоба з найближчої пекарні. Тож ми влаштували на березі здоровий корисний сніданок з пончиків та випічки.

Але все має завершуватись – навіть перебування у гостинному Strandcamping Podersdorf. Отже, згорнули намет і поїхали далі – вздовж берега озера до Illmitz.

Я так запально розповідав Андрію про свій досвід з шмальцбродом, що ми просто були змушені заїхати у буфет спробувати його. На жаль – по-перше, у цей день шмальцброд готувався не по канонічному рецепту, а по якомусь творчому – без бекона. По-друге, після сніданку з пончиків будь який “брод” був, чесно кажучи, зайвий. Тож ми там довго не затримались і досить швидко добрались до паромної переправи Illmitz-Mörbisch, зробивши зупинку тільки на чергову оглядову башту

Звичайно, можна було б обійтись без поромів і їхати через Fertőd і Sopron – але це б зробило маршрут значно довшим, набагато більше бажаних 30-35 на добу. Можна було б сісти на паром Podersdorf-Rust прямо поруч з маяком Podersdorf – але тоді б, навпаки, маршрут був би значно коротшим. Тож це був найоптимальніший варіант.

Вартість квитка на паром для велосипедиста складає 8 Євро. Але з Burgenland Card – 6. Паром зазвичай ходить десь раз на годину, але розклад треба перевіряти. У погану погоду лінія може і не працювати. Крім того, коли рівень води в озері падає – а цього року він впав дуже суттєво – пороми курсують менше, щоб не розмивати змілілий канал.

Звісно, я не очікував чогось подобного до стамбульських вапурів – тож як на мене, для такого мілкого озера цей паром був досить зручним і комфортабельним. До Mörbisch він йде десь хвилин 20.

Цікаво, що раз на рік тут проходить масовий заклад з переходу від Mörbisch до Illmitz. Я акцентую увагу, що озеро тут треба саме перейти, а не переплиcти. Є обмеження – зріст учасника не може бути менше 160 см, що ніби натякає на глибини у цьому районі.

Mörbisch am See – Donnerskirchen

Mörbisch am See відомий не тільки тим, що є кінцевим пунктом паромної лінії, а й тим що там є парк розваг – з басейнами, атракціонами і копіями відомих статуй – наприклад, статуї Свободи з Нью-Йорку. Відчувається, що влітку народ з Відня там відривається по-повній.

Але ми не стали затримуватись і поїхали далі, у напрямку кемпінгу в Donnerskirchen.

Сама дорога, як і всі у цьому регіоні, безпечна і мальовнича. Пагорби Leitha Geb з одного боку; очерет, який вкриває берег Neusiedlersee, з іншого. Багато місць відпочинку, шелтерів та буфетів. Коротше кажучи – рай велосипедиста. До наступного кемпінгу – Campingplatz Sonnenwaldbad – доїхали досить швидко і без особливих пригод.

Але там спіткала нас невдача.

Річ у тому, що Sonnenwaldbad – це, власне, такий собі міні-аквапарк з басейнами, атракціонами і іншими цікавими для тінейджера штуками. План полягав у тому, що ми зробимо там зупинку на день – відпочити від вело і поплавати у басейнах. Сам кемпінг – це, фактично, галявина на схилі пагорба поруч. З зручностей є тільки невеликий аскетичний санітарний блок на пару душових і туалетів. Магазину, кафе або чогось такого нема – все це на території аквапарка. Але виявилось, що аквапарк закрив сезон і зачинився буквально за день до нашого візиту. Власне Donnerskirchen – це невелике село без особливих цікавостей, і Sonnenwaldbad розташований практично на його краю. І хоча сам кемпінг, з технічної точки зору, працював, але робити там навіть ввечері не було чого – я не кажу вже про день відпочинку.

Провести там вечір було б трохи нудно, їхати зразу наступного дня приблизно 40 км до Пандорфа – трохи важко для Андрія.

Тому ми з компаньйоном провели коротку нараду і вирішили, що день відпочинку собі ми можемо, власне, влаштувати прямо у Братиславі – треба тільки доїхати до найближчої залізничної станції і сісти на потяг, тобто подолати ще десь 10 км.

Donnerskirchen – Purbach am Neusiedlersee – Bratislava

Як на мене, дорога до Purbach am Neusiedlersee значно більш цікавіша за дорогу поруч з озером – хоча б тому, що заставляє долати невеликі пагорби і насолоджуватись потім короткими спусками. Вони не настільки круті, що б це було виснажливо – але додає приємного різноманіття.

Саме містечко Purbach, до речі, дуже цікаве і старовинне, і заслуговує на окрему поїздку. Але цього разу нам було не до спостерігання історичних пам’яток – тож ми просто приїхали на станцію і хвилин за 10 вже прямували потягом до Parndorf Ort. Там зробили пересадку на потяг до Петражалки – чекати його було довше, ніж їхати. І після короткої поїздки нічною Братиславою повернулись додому – обіймати кота.

Впорались.

Moralite

Виявляється, байкпакінг може бути не тільки стилем життя для відчайдушних екстремалів, а й надзвичайно цікавим і приємним сімейним відпочинком.

Зрозуміло, що для когось ця подорож може здаватись не надто видатною з точки зору на кілометраж або складність. Звісно, якщо почитати тематичні групи у Fb, то там до біса розповідей про те, як “моя дочка тільки тиждень тому сказала “мама” і почала ходити, а сьогодні вже проїхала свій перший бревет на 200 км, утерши носа дорослим суперникам”, та інші неймовірні історії, але будемо реалістами. Як на мене, для першого байкпакерського досвіду це був відмінний результат. Я надзвичайно пишаюсь успіхами Андрія – сподіваюсь, в нас ще буде нагода покататись разом і дійсно утнути щось по-справжньому безумне.

Неодноразово чув фразу, що якщо є діти, то “буде кому на старість”:

• стакан води подати (якщо мова про доньку)
• стакан вина налити (якщо мова про сина).

Переконаний, що у моєму випадку це скоріше “буде з ким завіятись кудись на велах з наметами на тиждень або два”.

А з стаканом вина я вже якось сам впораюсь.