Люблю інколи, знаєте, почитати газету. Наприклад, безкоштовну Naša Petržalka, яку мені кидають у поштову скриню. Цікаві статті, актуальні новини. А на десерт – кросворд на останній сторінці.
Перед Різдвом там був великий матеріал про свята у Словаччині. Прочитав з захопленням. Надзвичайно корисно.
По-перше, редакція ознайомила читачів з графіком роботи магазинів та установ у святковий локдаун. Це дійсно актуально, бо у Братиславі на день народження Господа Нашого все вимирає, наче на коронавірус. Все зачинено, нічого не працює, всі сидять вдома і щось жеруть. По-друге – почав читати цікаву статтю про те що ж, власне, жеруть на свята.
Стаття була з картинками, тож я надихнувся і вирішив також долучитись до Різдва – принаймні, усміслі щось урочисто зжерти.
Загалом-то я такий самий християнин, як і гонщик Tour De France. Але, з іншого боку, треба як мінімум з повагою відноситись до традицій країни, де мешкаєш. А як максимум – і долучатись до них.
Виявилось, що на Різдво традиційною їжею та прикрасою святкового столу є не кутя – що, безперечно, є потужним кроком вперед у цивілізаційному розвитку людства – а короп. Причому, коропа треба купувати живим заздалегідь, щоб забити тваринку вже прямо перед приготуванням. Досвідчені та бувалі словаки використовують для зберігання коропа до моменту святкового вбивства усілякі корисні та великі ємкості вдома. Наприклад – ванни. Де тримали коропів за часів легендарного Яношика, коли єдина на всю країну ванна була тільки у палаці Габсбургів, і то для демонстрації гостям, а не для гігієни – не маю жодної гадки. Мабуть, у ті часи майбутню їжу тримали просто у природі, у живому стані.
У моєму випадку все це не варіанти. Ловити карпів у природі я щось не готовий, навіть заради місцевих традицій. Тримати рибу у ванні також неможливо. Я людина сучасна, яка відповідально ставиться до збереження відновлюваних ресурсів, тому вдома в мене не ванна, а компактна економічна душова. І це ще питання – чи влізе туди нормальний дебелий карп.
І як це загалом має виглядати? Тобто, заходжу це я зранку у санвузол, а там – карп. І дивиться на мене. А я – на нього. І оскільки ми не просто мешкаємо разом, а ділимо на двох санвузол, що передбачає певний рівень інтимності, то це вже ніби створює якісь стосунки. Ми вітаємось один з одним, питаємо як справи, настрій, жартуємо, бажаємо доброго дня і все таке. Головне не дуже зблизитись, бо коли на Різдво карп побачить мене з ножом – він все зрозуміє, і буде така трохи неприємна ситуація.
Коротше, у останній день перед Різдвяними канікулами я просто купив карпа у супермаркеті. Так би мовити, a la Petersburg, якщо ви розумієте про що я. Тобто вже у частинах, розфасованих по зручних пакетах. І поклав у холодильник.
Але наступного дня, коли вже треба було починати готувати вечерю, мене охопили сумніви. Традиції це святе, але по перше я просто не люблю річкову рибу. До того ж, у газеті було написано – перед приготуванням почистити від луски та видалити кістки. А як їх видаляти, якщо короп, власне, на 90 відсотків і складається з кісток?.. Щоб їх видалити – треба видалити самого коропа з квартири і більше не пускати його додому. Одна морока. Тож ідея просто зробити салат або зварити макарони та заспокоїтись була надзвичайно спокуслива.
Але що ж тоді робити з карпом a la Petersburg? Повернути у магазин? Запізно, все зачинено на канікули. Віддати випадковому перехожому? Якому? І звідки він візьметься – всі ж сидять по домівках. Заморозити на кращі часи? На які саме? Новий Рік вже на носу – просто нема сенсу. На Перемогу? В мене вже є плани, і карпа вони не передбачають. Подарувати рибу сусідам по дому? Судячи з запахів у будинку – вони там всі почали готувати коропів прямо з світанку. Виникнуть питання – типу, а чому віддаєш? Що значить “не хочу”? Шо таке, не поважаєш традиції? Може ще й Різдво не святкуєш? А з якої країни ти взагалі понаїхав такий дерзкій?..
Кінець кінцем – така розмова може скінчитись викликом різдвяної поліції. Хтось постукає у двері; я подумаю, що це колядники і відчиню. Наступний кадр – мене і кота виносять з дому під руки і ноги, ми в наручниках, сусіди показують на мере пальцем – “Так, це він!.. Заарештуйте його!”. Потім – суд, тюрма, депортація… Воно мені треба?..
Я навіть показав карпа коту у сподіваннях, що це його якось спокусить. Можливо, котик вирішить мою невелику проблему, а я заощаджу трохи на кормі, бо його улюблений паштет Gurme коштує дорожче карпа. Кіт уважно роздивився зміст пакета, зашипів і сховався у шафу. Можливо, злякався карпа. А можливо, того що його самого розфасують по пакетах, якщо буде вередувати з їжею. Коротше, залишив мене на одинці з монстром.
Я б власне і сам вже не відмовився сховатись у шафу, а потім повечеряти святковими макаронами. Але ж… Різдво. А що вдієш?.. Яке життя – така і святкова вечеря!..
Вирішив, що засуну карпа у духовку. Це швидко, безпечно, відносно гігієнічно. В мене десь був телефон клінінгової компанії – тож якщо щось піде не так, можна буде потім викликати когось зробити дезінфекцію.
Обмазав шматки риби спеціями, запхав цю братську могилу у духовку, поставив таймер, відкрив вино.
Кіт як зрозумів, що ця вечеря не йому, і власне його самого також ніхто не буде готувати на святковий стіл – зітхнув з полегшенням і виповз з шафи. Почав вештатись по дому і зітхати з полегшенням безперервно. Усміслі – нявкав, волав і вимагав свій Gurme як компенсацію за стрес. Тобто – оборзєл і почав нариватись на варіант a la Petersburg.
Щоправда, волав він не дуже довго. Я необережно натер коропа часником, бо думав це якось полегшить ситуацію з можливим вживанням риби у їжу, і в духовці часник почав пахнути. Я наче і всі вікна відчинив – але дома знаходитись було неможливо. Тож кіт знов сховався у шафу, а я – на балкон.
На балконі було холодно і лячно. Час від часу я повертався до духовки зігрітись і перевірити, як там справи у коропа. В нього, до речі, справи були чудові – лежить собі у теплі, у затишку, пахне часником, маше плавником у віконце. Явно краще, ніж у мене.
Але кінець кінцем таймер спрацював, і можна було нарешті викласти цю перлину гастрономічного мистецтва на тарілку. Сів за стіл, проголосив тост за здоров’я Єжичкі. Сиджу, насолоджуюсь віном, рибою з овочами, а головне – пишаюсь сам собою. Впорався! У чек-листі “Словацькі різдвяні традиції” можна сміливо ставити галочку.
Ну і під десерт, думаю, треба ж дочитати до кінця оцю статтю у безкоштовній газеті Naša Petržalka, з якої все і почалось. І тут з’ясувалось наступне.
По-перше, виявилось що залишки луски з карпа, яку я необережно викинув у сміття, треба було ретельно промити, висушити і потім сховати у шафу. Бо луска символізує монети, а монети – це багатство, тобто такий місцевий святковий культ карго. І з того, що луску я викинув, безперечно випливали дві речі:
- у наступному році грошей не буде
- міністерство фінансів Словаччини, судячи з успіхів своєї роботи та роботи кабінету міністрів загалом, вочевидь використовує саме підкладання луски у гаманці громадянам як основний метод покращення економічної ситуації в країні.
По-друге, виявилося, що різдвяного коропа слід саме смажити, ніяк інакше. Тобто, головне блюдо святкової вечері – це саме смажений короп, а не варений, запечений, риба-фіш або ще щось. У цю мить я зрозумів, що в мене замість різдвяної галочки насправді незалік.
І головне – виявилося, що це ОДНА з найпоширеніших страв – але поширена не всюди. Наприклад, у багатьох регіонах Словаччини або Чехії справжньою Різдвяною вечерею вважається гусак.
ГУСАК.
Тобто, замість страждань з коропом, кістками і лускою, я мав можливість приготувати та зжерти ГУСАКА.
Коротше, викинув я цю газету – навіть до кросворду не дійшов. Щоб зіпсувати Різдво – Грінч не потрібен, достатньо просто знайти в своїй скрині безкоштовний святковий примірник Naša Petržalka.
Думаю, що хтось з редакції за це має відповісти – так само, як колись незграбні критики відповіли за свої дописи Джею та Мовчазному Бобу.
Залишити свій безцінний коментар